Драниця

На під’їзді до Драниці обабіч дороги височіють стрункі тополі. А далі – розкішні сучасні котеджі різних архітектурних стилів і вподобань. Та й місце тут біля кожного будинку відповідне: рівне, чисте, сонячне. Як кажуть місцеві жителі, сонце тут встає і заходить біля кожної хати, адже обійстя широкі, з просторими подвір’ями, квітниками чи грядками. Нині на заробітках за кордоном перебуває понад 400 односельчан.

Село Драниця (до 1947 року – Шендрень) розташоване на лівому березі Прута, за 59 км від Чернівці, за 25 км від Новоселиці. Перші документальні згадки про село датуються 1646 та 1665 рр., коли його поділили між спадкоємцями поміщиків Хиждеу та Шандрю. Напевне, звідси й походить колишня назва села Шендрень. Але існує народна легенда про існування села Драниця набагато раніше ніж зазначено в історичних документах.

На території села Негринці виявлено поселення трипільської (IV-III тисячоліття до н.е.), черняхівської (ІІІ-IV століття н.е.) і давноруської (X- перша половина XIV століть), а також курган епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.).

Історія села багата й цікава. Із приєднанням Бессарабії до Росії, село стало власністю поміщика Тодореке Чуре. На той час селяни Драниці належали до категорії царан і мусили працювати у маєтку поміщика заради користування землею. Найбільші й найкращі масиви належали поміщикам Сонседським, Хилевським, Мошану та іншим. Протягом 1867-1917рр. поміщики Драниці мали від 902 до 1042 десятин землі, тоді як у володінні селян було від 403 до 543 десятин землі. У 1904 році село мало 158 дворів і 798 чол. До 1917 року не мало село і своєї початкової школи. Незначна частина дітей відвідувала початкову школу в сусідньому селі Негринці.

28 лютого 1918 року Драницю зайняли австро-німецькі війська, а в листопаді – румуни. Село перебувало під владою Румунії аж до 1940 року. За «аграрною реформою» 20-х років, наполовину зменшилася кількість землі, яку селяни мали право одержати у поміщиків за викуп. У 1940 році у Драниці було лише 39 дворів.

У червні 1940 року радянська влада почала встановлювати свої правила. В селі створюється сільська рада. 3 липня 1941 року Драницю захопили німецько-румунські війська. На роботи до Німеччини окупанти насильно вивезли 98 чоловіків і жінок. 31 березня 1944 року Червона Армія визволила село. У 1947 році в селі Негринці створюється колгосп, головою якого став Володимир Опанасович Савчук. Після об’єднання двох сусідніх господарств очолює новостворене сільгосппідприємство, де працює до 1974 року. Савчук В.О. був депутатом Верховної Ради УРСР четвертого і п’ятого скликань, удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора та багатьма медалями. До складу колгоспу входили майже усі жителі села. В 1958 році колгосп побудував власну електростанцію, а у 1965 році село підключено до державної електромережі. З 1944 по 1967 роки кількість учнів збільшилася втричи (з 186 по 392). У 1967 році колгосп побудував приміщення нової школи на 400 місць.

Серед відомих вихідців села – заслужений агроном України Серафим Бежан; Герой Соціалістичної Праці, перший голова колгоспу «Зоря комунізму», депутат двох скликань Верховної Ради УРСР Володимир Савчук. На його честь встановлено меморіальну дошку на приміщенні адмінбудинку сільської ради.

Перші згадки про школу на території Драниці з’явилися у Збірнику статистичних даних по Хотинському уєзду Бєсарабської губернії. У цьому збірнику згадується, що у 1886 ріці з обох сіл (Негринці та Шендрєнь) навчалося всього чотири хлопчика. Із 326 мешканців читати та писати знали тільки сім. Пізніше у документах (Recensămîntul general al populației Romîniei din 29 decembrie 1930) згадується, що у 1936 році у селі була побудована початкова школа, в якій навчалося лише десять учнів. У 1967-1968 була збудована нинішня школа. Тоді у школі навчалися 392 учнів і працювали 24 вчителі, директором школи був Дмітрій Григорович Кодіца, а заступник з навчальної роботи – відмінник народної освіти, заслужений вчитель України Михайло Когут.

У 2008 році школа отримала статус навчально-виховного комплексу. Тут навчаються 215 учнів та працюють 30 педагогів. Школа облаштована сучасними кабінетами та двома музеями: історичним та біологічним. Директором школи є Валентин Серафімович Іоніцой, а його заступником – Валерій Володимирович Рурак.

Перша бібліотека виникла у 1949 році. Фонд бібліотеки тоді склався з 700 екземплярів. Першим бібліотекарем була Віра Діонісівна Кузміна. У 1952-1953 рр. тут працювала Олєна Хлоповськая. У цей період фонд бібліотеки склався з 1500 книг. Перша бібліотека знаходилась у будинку культури. До 2000 року директором бібліотеки була Тетяна Михайлівна Бєлоусова. Нині тут працює Ауріка Григорівна Штефанко. Бібліотека має читальний зал на 14 місць. Про бібліотеку села письменниця Зінаїда Смокіна-Ротару написала вірш.

У селі при будинку культури діє 13 гуртків і колективів художньої самодіяльності. Колективи народних інструментів та вокальний беруть участь у багатьох районних та обласних конкурсах і фестивалях.

Останніми роками у селі розвиваються різні види спорту. У 2014 році сільські спортсмени здобули друге місце на районній спартакіаді.

У серпні 2015 року було прийнято рішення про приєднання до Мамалигівської об’єднаної територіальної громади.

 

Dranița – localitatea din Valea Prutului, situată între Costiceni şi Coşuleni, are o istorie care se pierde în negura timpurilor. Denumirea ei actuală, Draniţa, a fost oficializată în 1947. Până atunci satul se numea Şendreni, cu prima atestare documentară în anii 1646 şi 1665, el fiind proprietate a cunoscutelor familii boiereşti din Moldova – Hâjdău şi Şandrea. Cercetătorii istoriei localităţii presupun că de la numele boierului Şandrea provine şi denumirea satului – Şendreni. Alături se află satul Negrinţi, care a făcut parte din Consiliul sătesc Draniţa, acum considerat un cot al acesteia. Însă, la Negrinţi, în urma săpăturilor arheologice au fost descoperite aşezări străvechi, încă din mileniile IV-III înainte de era noastră. Erau aşezări ale agricultorilor din perioada preistorică.

În toate timpurile localnicii au fost agricultori iscusiţi, nemaivorbind de perioada sovietică. În anul 1947, la Negrinţi a fost creat colhozul, preşedinte fiind ales Vladimir Savciuc, întors numai ce de pe front. Apoi colhozul din Negrinţi  s-a unit cu cel din Şendreni, formând o gospodărie cu un potenţial mai mare, încredinţându-i conducerea tot lui Vladimir Savciuc, care s-a învrednicit de steluţa de Erou al Muncii Socialiste. O astfel de distincţie a fost înmânată şi lui Serafim Bejan, agronom emerit al Ucrainei. Agricultorii locali s-au încumetat şi au construit o staţie electrică. Ea a funcţionat până la începutul anilor 60, când localitatea a fost conectată la reţeaua electrică raională.

În 1967, pe finanţele gospodăriei locale, a fost ridicată Şcoala din Draniţa, care funcţionează şi astăzi. De la deschiderea şcolii au trecut 53 de ani şi, evident, ea nu poate concura cu şcolile-model din alte sate nouăsuliţene, cu mult mai noi şi cu condiţii excelente pentru instruirea şi educarea copiilor sătenilor. Însă, Şcoala din Draniţa îşi are meritele sale. Ea dispune de un muzeu al naturii foarte bogat, este unica instituţie de învăţământ din raion, care are în curte un monument al cărţii, precum şi o fântână. La neobişnuitul concurs raional al fântânilor ea a ocupat primul loc. Însăşi atmosfera din jurul şcolii îi predispune pe copiii satului să iubească ştiinţa de carte. Simbolul vieţii – izvorul – şi simbolul înţelepciunii – cartea – se află alături în curtea largă, frumos amenajată a Şcolii din Draniţa, exprimând esenţa existenţei noastre pe acest pământ.